Головна » 2021 » Січень » 20 » Творчі роботи переможців обласного літературного конкурсу «Здоров′я –найцінніший скарб»
13:45
Творчі роботи переможців обласного літературного конкурсу «Здоров′я –найцінніший скарб»
Обласна бібліотека для дітей щиро вдячна переможцям за участь у конкурсі. Бажаємо успіхів, творчого натхнення і подальших перемог!
На переможців чекають грамоти і невеличкі призи!


Номінація «Поезія»
I місце Гудим Варвара, учениця 6 класу Козелецької гімназії №1

Кіт Маркіт і Ковід
(казка)

На околиці села
Киця з Мурчиком жила.
Мурчик був котом завзятим,
Працював щодень багато.
Киця вдома лад тримала
І на сонечку лежала.
Раптом диво-новина
Облетіла пів села:
Що страшний якийсь на вид
Завітав в село Ковід.
Кіт на нього не зважає,
На роботу поспішає.
Киця Мурчика благає:
- Маску, любий, одягни
І дистанцію держи!
Кіт лиш лапкою махає:
- Маска вусам заважає!
Довго так було чи ні –
Захворів днів через три.
Розболілась голова,
Апетиту геть нема,
Бо пропав у нього смак,
А без нього їсти як?
Болить спинка, ломить хвіст,
Кіт три дні уже не їсть.
Має кіт змарнілий вид:
- То, мабуть, отой Ковід.
Котик важко лиш зітхає
І в гарячці засинає.
А у сні він бачить трон,
Там сидить, немов барон,
Той бридкий такий на вид
Новий гість Коронавід,
І протягує коту він корону золоту.
Кіт корону забирає
І швидесенько вдягає.
- Працювать тепер не будеш,
Про мишей своїх забудеш
І лежатимеш на троні
В золотій моїй короні.
Як почув такі слова,
Враз прокинувся сповна.
Став гарненько лапи мити,
Бо не хоче вже хворіти.
Вікна навстіж відчиняє
І Ковіда проганяє.
- Хай корону носить сам,
Той бридкий на вигляд хам.
Краще маску я вдягну
І до мишок знов піду..
Буду лапи добре мити,
Мурку щоб не заразити.

II місце Сахута Дарина, учениця 8 класу, с. Наумівка, Корюківського району

Той, що у короні
(Казка)


Частина І
Гарно жили в лісі звірі:
І у спокої, і в мирі.
Лосі, олені, козулі,
Дятли, одуди, зозулі,

Їжачки, зайці, лисиці
Ніжились біля криниці.
Від ведмедів до тхорів,
Жоден в лісі не хворів.

Свинки жолуді збирали,
Мудрі сови всіх повчали,
Ділом всяк своїм займався
І сусідів не цурався.

Хоч у кожної мурашки
Завжди є свої замашки,
Кайфували залюбки
І ворони, і вовки.

Частина ІІ
Раптом принесла сорока,
Що з’явилася морока…
Вірус! Той, що у короні!
Хтось підкинув його ззовні.

Місто є таке – Ухань,
Та про нього мало знань.
Кажани, мабуть, у темі,
Та надії тут даремні,

Бо кажан – не звір, не птиця,
Уночі йому не спиться…
Мають рукокрилі звичку
Пити звечора водичку,

Їсти фрукти і комах,
На людей наводить страх.
Слать усім, щоб про них знали,
Ультрозвукові сигнали.

Частина ІІІ
Йдуть сигнали, і ліс чує,
Що в короні хтось мандрує.
Чимчикує прямо в ліс.
Який біс його приніс?

Зайчик першим став тремтіти,
Він не знав, де вуха діти.
Стало сумно, стало тихо –
Панувало в лісі лихо.

Ліс завмер… І ні шелесь!
Ну, ні тут, ні там, ні десь.
Всі чекали гарних змін –
Так почався карантин …

Лиш вовчиськи-санітари,
Сірі, стомлені, як хмари,
Миють ліс, дезінфікують,
Маски вдіть рекомендують.

Частина ІV
На контролі все і скрізь,
Аби вірус не проліз,
Щоб ні круглий, ні в короні,
Антисептик на долоні!

Навіть ті, що сумнівались,
Швидко всі ізолювались,
Налягали на часник,
Щоб скоріше вірус зник.

Сови ж вичитали в «ЗОЖ»:
«Все мине, і це також!
Був в короні, був і без…
Був, а потім хутко щез…»

Головне, як ваша ласка,
Там, де людно, носіть маску,
Натовпу скрізь уникайте
І дистанцію тримайте!

III місце Бойко Юлія, учениця 8 класу, м.Городня

Здоров’я – найцінніший скарб життя!

Нависла над суспільством чорна хмара –
Інфекція підступна і страшна.
Дали ім’я їй COVID – 19,
Що забирає у людей життя.
Це як чума в XX-му столітті,
І краю зросту поки що нема.
Щоб вберегти здоров’я в умовах пандемії,
Дотримуватись правил потрібно нам щодня.
Тримати всім дистанцію потрібно,
Обіймів, поцілунків вже нема.
Обов’язковий став температурний скринінг,
Носити маску маємо щодня.
Здоров’я – то найбільший скарб у світі,
І зберегти його – задача не проста.
Запам’ятайте всі, а особливо діти!
Здоров’я – найцінніший скарб життя!

Номінація «Казка»

I місце Кардаш Дар’я, учениця 6 класу, м.Ічня

Казка «Covid-19»

У Всесвіті існує багато планет, але наша Земля найчарівніша! ЇЇ прикрашали сині озера та ріки, зелені ліси та високі гори. У морях та океанах, річках та озерах жило багато різноманітних риб, у небі літали птахи. Наша планета була квітучою й чистою.
Спочатку люди захоплювалися своєю планетою, берегли її, але з часом вони винайшли для свого блага нові технології, стали бездумно витрачати корисні копалини, вирубувати ліси, забруднювати водойми і повітря шкідливими відходами виробництва, димом хімічних заводів, вихлопними газами. З кожним великим винаходом Людина все більше забирала у Землі: їй потрібен був і ліс, і вода, а згодом – повітря.
Стала задихатися Земля, дуже їй було погано, вона благала: «Люди, що ви робите? Не губіть мене! Адже, без мене ви загинете!». Та люди не зважали на її крики. Тоді Земля вирішила помститися людям. Почалися на планеті землетруси, урагани, цунамі, посуха, повені…
Одного дня у небі з’явився літак, з якого вниз летіли якісь павутинки, на яких трималося щось дивне й незвичайне. Люди захоплено спостерігали за цим дивом дивним, не розуміючи, що ж воно таке. Та ось раптом ці павутинки стали непомітними. Згодом люди почали хворіти смертельними хворобами, з'явилися нові дивні віруси.
Найстрашнішим серед вірусів був Ковід. У нього була корона на голові. Він почав себе називати Королем вірусів. Ковід, як і інші віруси, дуже любив брудні руки людей і обожнював, коли в приміщенні знаходиться багато народу. Він вирішив розмножуватися за допомогою людей, які рідко мили руки і постійно чіпали своє обличчя або терли очі.
Першу людину Король зловив, причаївшись на ручці дверей, з іншим зустрівся на поручні автобуса, з третім подружився в магазині. Йому подобалося знаходитися в слині людини. Ще він дуже любив подорожувати. Таким чином цей вірус дуже швидко поширився світом.

Загордився Ковід: «Я – великий Коронавірус! Я буваю в різних куточках нашої планети! Про мене пишуть в газетах, говорять по радіо й телебаченню! Мене бояться найсильніші світу цього!»
Схаменулися люди, озирнулися навколо, і стало їм страшно від того, що вони накоїли. Навколо валялося сміття, повітря було чорним від пилу та гару. Люди помирали… Зібралися вони разом, стали вирішувати, як Землю врятувати. Тоді на допомогу їм прийшов Карантин і сказав: «Я допоможу вам врятувати Землю, але кожен має виконувати мої накази. Пам’ятайте, від нас із вами залежить дуже багато. Необхідно дотримуватися правил: обмежити контакти з людьми, мити руки та пильнувати за тим, як ви почуваєтеся. Коли ж у вас кашель, нежить, температура – дотримуйтеся дистанції особливо ретельно, щоб не заразити інших». Людям нічого не залишалося робити, як погодитися ходити у масках, мити руки з милом, тримати дистанцію. Усі зрозуміли, що без Землі дійсно вони загинуть. «Пробач нас, Земле!» – сказали люди й почали рятувати свою планету: прибрали сміття, висадили багато дерев, охороняли тварин, риб і птахів. Стала Земля поступово повертатися до колишнього життя. Виросли знову ліси в Карпатах, вода в річках та морях стала чистою, пташки радісно співали пісень. Земля великодушно пробачила людям.
Минуло трохи часу, вчені знайшли вакцину, яка вбивала всі злі віруси, і люди перестали хворіти. Коронавірус, гірко зітхнувши, зрозумів, що є противник набагато сильніший його самого. Тож він змушений був залишити планету назавжди.
Люди! Давайте берегти нашу чарівну Землю! Тоді ніякі віруси нам не будуть страшні.

II місце Даниленко Дар’я, учениця 7 класу, с.Валки, Прилуцького району

Казка про еліксир третього тисячоліття

За давніх часів, у першобуття, з якого все виникло, існувала благодатна планета Щасливиця. Це було чудове спокійне місце з глибокими річками, райськими садами, родючими землями, які овівав свіжий вітерець. Жили-поживали у цьому раю щасливці, які дотримувались законів Всесвіту. Вони знали, що є лише частинкою світу, тому жили в гармонії з природою, цінували красу навколо. На полях колосилася пшениця, в садах наливалися медовим соком яблука, горнулися вітами до землі вишні, дівчата плели вінки, пускали їх по воді, співали пісень.
Та одного дня з’явився злий Чарівник, одягнений у срібло та злото. Вершник мав коня, вуздечка та сідло якого були всипані перлами. «Хочете мати і собі таку розкіш? – звернувся він до натовпу, який оточив його з усіх боків, – ідіть за мною, я покажу вам шлях до прекрасної долини, де замість трави - дорогоцінне каміння та пісок упереміш із янтарем, де на деревах листя зі срібла, а стовбури з платини».
Люди, засліплені сяйвом, пішли за чарівником у ту долину, залишивши без догляду свою землю. Поросли поля бур’янами, здичавіли яблуні, повсихали вишні, запанувала жадоба і безпросвітна темінь не лише в тім краю, а й у душах людей.
Засипав пісок років та десятиліть простір світлими та чорними сторінками історії. За буденними справами та бажанням збагатитися жителі планети забули про духовні витоки, про єднання з природою. Страждала від їхнього свавілля планета. Світ огорнув густий туман суму та розпачу. Застогнала виснажена змарніла земля, стали гинути сотнями люди – порядкувала скрізь Моровиця.
Минали дні, місяці, роки… Не було просвіту на краще життя. Заплакала матінка-Земля – почали крізь пісок проростали квіти, що своїми ніжними пелюстками тихо шепотіли людям: «Врятуєте Землю - врятуєте себе». А злий Чарівник все топтав і топтав ті квіти, а вони все росли і росли.
— Подивіться, яка краса, – зверталися діти до батьків.
— Облиште, нам потрібно більше золота, срібла та грошей.
— Мамо, тату, квіти щось шепочуть. Треба рятувати Землю, бо всі ми загинемо.
— Нісенітниця це. Чарівник про все подбає,- повторювали, засліплені багатством дорослі.
А Моровиця все шугала і позбавляла впевненості у майбутньому, нав’язувала почуття страху всім, гуляла по домівках, забираючи життя, раділа, що жителі забули своє минуле.
Тоді маленькі жителі зібралися і почали думати, як врятувати планету від Моровиці. Довго думали-гадали і вирішили піти за порадою до відомого Мудреця, який жив далеко за високими горами. Йшли багато днів та ночей і нарешті дісталися житла, у якому жив величного вигляду старець зі срібними кучерями і бородою. Він дійсно був із людей, про яких у народі кажуть: на них земля тримається. Почувши про лихо, яке сталося зі щасливцями, пішов Мудрець думати у свою хатину та виніс маленьку пляшечку з чудодійним еліксиром.
«Людина – дитя Природи, народжена в її лоні, - сказав старець і, помовчавши, додав: – Вона навчилася літати в по¬вітрі, як птах, плавати під водою, як риба. Але не вміє жити на Землі, берегти її скарби, які є колискою здоров’я, сили та щастя!» Сивочолий Мудрець віддав дітям життєдайну рідину для фізичного і духовного зцілення щасливців.
Подякували дітлахи і хутенько побігли до рідних. Завдяки чудодійному настою зійшло осяяння: жителі усвідомили істину, що природа — вічне й невичерпне джерело життя та здоров’я.
Настав ранок. Прокинулись щасливці. Небо чисте, туман розсіявся. Моровиця щезла. З тих часів живуть вони у злагоді з природою здорові та щасливі.

III місце Немічева Аліна, учениця 6 класу, с.Спаське, Сосницького району

Казка про «Здоров’я»

У деякому царстві жило-було Здоров’я. Любило воно людей. Щоранку на зарядку всіх підіймало, за правильним харчуванням стежило, прохолодний душ змушувало робити, на свіжому повітрі прогулюватися рекомендувало. І все було добре до тих пір, доки люди не опинилися в царстві пітьми та непорозуміння.
Думали всі і сподівалися , що в пригоді їм стануть пігулки, мазі, мікстури та сиропи. Але як сказав один мудрець: «Здоров’я в аптеці не купиш». Набридло Здоров’ю по домівках бігати, в кожне віконце заглядати і пояснювати , що здоров’я залежить в першу чергу від самого себе і про нього потрібно піклуватися. Пройшов час і вирішило Здоров’я так: «Кому я дороге, той сам буде вести здоровий спосіб життя, про своє здоров’я дбати. А хто не буде цього робити, той сам нехай побігає, пошукає мене. Якщо знайде в аптеці, то добре. Та здається мені, що щоб бути здоровим однієї аптеки мало».
Так воно й сталося. Хто в житті береже своє здоров’я, постійно піклується про нього, у того все добре, той щасливий і завжди радіє життю. А хто здоров’я свого не цінує, тому побігати за Здоров’ям доведеться.
Втратити здоров’я легко, а відновити ой я важко. Тому можна з упевненістю сказати : «Здоров’я – найцінніший скарб».

Номінація «Оповідання»

I місце Савенок Уляна, учениця 6 класу, с.Линовиця, Прилуцького району

Сокровенне бажання

«Тринадцятий день мого ув’язнення» – змінив статус у соціальній мережі Сашко. Саме так він сприймав карантин. Безрадісним було життя хлопця без зустрічей з найкращими друзями, без школи та улюблених спортивних тренувань. Не звик він перебувати весь час удома, тому стіни квартири були для нього, наче клітка. Навчання дистанційне теж не в радість, хоч і батьки пообіцяли купити новий ґаджет у кінці року, якщо матиме хороші бали з усіх предметів. Тож весело – не весело, а навчатися треба.
У суботу батьки забрали підлітка з собою в парк на пробіжку. Погода була хороша, а людей небагато. Там Сашко зустрів однокласника Івана, який розповів сумну новину: їхня староста Єва і її старенька бабуся захворіли. Лежать у лікарні з підозрою на коронавірус. Хлопець помітно засмутився. Ця дівчинка йому подобалася, хоча в школі ніхто нічого не помічав. А Іван ще в кінці розмови додав: «Навіть не знаю, де ж вони візьмуть грошей, адже батьки Єви так і не встигли виїхати з Італії, де вже пів року працювали». В автомобілі тато з мамою щось жваво обговорювали, а Сашко все обмірковував деталі розмови з однокласником. «Про що замріявся, синку?»- запитала мама, повернувшись до Сашка. «Вибач, не можу сказати, бо хочу, щоб моя мрія здійснилася, - із сумом у голосі відповів хлопчина і додав: - А пам’ятаєш, коли я був малим, ми часто з тобою грали в гру «Загадай бажання» і ти мені пояснювала, що нікому не можна вголос говорити про свої бажання, поки вони не збудуться, тому озвучувати не буду».
Наступного дня зранку він написав повідомлення Соні, найкращій подрузі Єви, щоб дізнатися чи не змінилася ситуація в лікарні (мама дівчинки працювала там медсестрою). Чекаючи відповіді, підійшов до стіни, на якій висіла ікона Божої Матері із немовлям на руках, тихенько прошепотів: «Матір Божа, допоможи… почуй мої слова… Єво, я дуже хочу, щоб ти одужала…». За кілька хвилин отримав відповідь: «Справи погані. Результати – позитивні. Єва у відчаї, а бабусю мають підключити до апарату ШВЛ, щойно він звільниться». Час наче зупинився… Невже це можливо?..
В одну мить усе втратило свою важливість: і оцінки, і спортивні досягнення, і новий ґаджет. Головне питання: «Як я можу допомогти?» Сашко сів на ліжко, оглянув кімнату. Погляд «завис» на «Стіні слави», де на полицях вишикувалися кубки та висіли його грамоти й медалі за спортивні досягнення.
Поставивши на шальки терезів цінність досягнень і людського життя, юнак створив у одній із груп у соціальній мережі аукціон, де кожен охочий зміг би купити для себе «скарб чемпіона». Усі знайомі та друзі одразу побачили публікацію і здивувалися, адже хлопець вирішив продати те, що так важко було заслужити. Усі питали: «Чому? Яка причина? Що, розчарувався? Слабак?..» Тоді Сашко детально розповів на своїй сторінці про те, що хоче зібрати кошти й передати на лікування однокласниці та її бабусі. Інформація була прочитана і поширена в мережі. Чимало друзів та небайдужих незнайомців відгукнулося, щоб допомогти. А один із відомих зірок спорту написав у коментарі: «Твоє добре серце вразило мене і моїх друзів, і ми віддаємо сім своїх кубків за перше місце на твій аукціон. Адже справжній скарб – це здоров’я, а кубки та медалі ми ще отримаємо на інших змаганнях. За пару годин підвезу. Напиши адресу».
Таким чином, Сашко зібрав певну суму, але її було недостатньо. Батьки хлопчика, професійні художники, дізнавшись про благородний вчинок сина від своїх сусідів, похвалили його і теж долучилися до благодійної акції. У міському сквері вони організували розпродаж своїх полотен, а тато, Микола Іванович, класний портретист, зацікавлював перехожих пропозицією створити за тридцять хвилин графічний портрет, придбати який за символічну суму ніхто не відмовлявся. Усі виручені кошти сім’я Миколайчуків передала на лікування Єви та її бабусі, які невдовзі одужали.
За вечерею у тісному родинному колі щасливий хлопчина промовив: «Я хочу, щоб усі були здорові, а мої бажання і надалі завжди збувалися…»

II місце Ткач Вікторія, учениця 6 класу, с.Козилівка, Корюківського району

У світі стільки всього цікавого!

Ми рідко замислюємося над тим, що означає слово «здоров’я», не цінуємо його. Часто трапляються такі випадки, коли хвора людина демонструє оптимізм, а здорова – скаржиться на життя. Саме тому я хочу розповісти одну цікаву і водночас повчальну історію.
Жив собі один хлопчик, звали його Богданом. Він був єдиною дитиною в родині, і ,звичайно, батьки його дуже любили. Богданові було вже десять років, але він часто вередував, не слухав дорослих. Хлопець багато часу грав у комп’ютерні ігри, часто їв чіпси, ображав інших, дратувався через дрібниці. Одного разу Богдан вийшов погратися на майданчик і помітив, що майже всі діти зібралися біля одного незнайомого хлопчика. Щоб дізнатися про те, що відбувається, Богдан підійшов до натовпу. Там дитина розповідала дуже цікаві історії. Незнайомець помітив новенького, підійшов і сказав:
- Я Максим. А тебе як звати?
- Богдан, - насуплено відповів хлопець.
- Правда, що сьогодні напрочуд гарна погода?
- На мій погляд, нічого особливого.
- Невже ти не помічаєш яскравого сонечка, теплого вітру, зеленої травички. А пташки як щебечуть!
- Що цікавого в траві, пташках? Все як завжди. Нудно.
- Ні, я з тобою не погоджуюся. Кожен день по-своєму неповторний. А красою природи можна милуватися вічно.
Несподівано Максим побачив бабусю, у якої випала палиця з рук, підбіг і допоміг старенькій. Потім хлопчика покликала мама, він попрощався з Богданом і пішов.
Наступного дня хлопчики знову зустрілися, вони потоваришували, стали проводити багато часу разом. Спілкуючись із Максимом, Богдан подумав, що його друг із багатої сім’ї, тому такий щасливий і веселий.
Одного разу Богдан прийшов на майданчик і не побачив там Максима. Так було декілька днів поспіль. Хлопчик засумував за своїм новим життєрадісним другом. І коли помітив його маму, то запитав:
- А де подівся Максим? Чому не приходить на майданчик?
Жінка сумно відповіла:
- Наш синочок у лікарні. У нього проблеми з серцем. Будь-які навантаження чи хвилювання можуть погіршити його стан. Дякуючи небайдужим людям, ми зібрали необхідну суму на операцію. Віримо в те, що з Максимом все буде добре. І він обов’язково одужає.
Коли мама хлопчика пішла, Богданові стало соромно, що він не вмів цінувати життя, здоров’я і всього навколо. За те, що весь час він був чимось незадоволений, не помічав краси, рідних і друзів часто ображав.
Через декілька тижнів Максимко повернувся з лікарні додому. Із Богданчиком вони стали найкращими друзями. І вже разом ходили на риболовлю, дивилися фільми, складали плани на майбутнє. Бо розуміли, що у світі ще стільки всього цікавого та красивого, потрібно тільки вміти помічати.
Отже, друзі, давайте цінувати кожен день, бо він неповторний, цінувати здоров’я, бо без нього нічого в житті не радуватиме. Допомагаймо тим, хто цього потребує. Бережімо себе і своє здоров’я!

III місце Стадник Ярослав, учень 6 класу, смт.Козелець

Рожеві окуляри
(невигадана історія)


Знайомтеся, це мій друг і однокласник Тарас. Він русявий, середнього зросту, такий собі звичайний шестикласник, як і я, може трохи жвавіший від інших, бо не всидить на місці ані хвилинки. Про таких дорослі кажуть
«крутько», а наша класна керівниця називає «живчиком». Навіть лагідно якось виходить.
Цього року ми йшли до школи, як ніколи, з величезним бажанням. Бо, сказати чесно, довготривалий карантин усім набрид. Нам хотілося спілкування, розваг, нехай навіть і уроків, аби тільки в колі друзів. У Тараса були свої на те причини прийти до школи.
-Як-то воно буде, - казав Тарас,- навчання в масках?
А ще йому кортіло у масках побачити учителів.
Тарас не дуже зважав на застереження класної керівниці про дотримання дистанції, настанови щодо носіння масок, миття рук. То маску загубить, то руки забуде помити, а якщо й миє, то похапцем, без мила. Учителька не раз розповідала про мікроби, але Тарас тільки сміявся:
- Які мікроби? Де Ви їх бачили? І хтось взагалі бачив коли-небудь мікроби? Як я можу повірити в те, чого не бачу на власні очі? Отож, усе це вигадка. Ніякого вірусу нема.
- Ти що, Тарасе, зніми рожеві окуляри. Хіба ти не бачиш, що у світі пандемія коронавірусу? Люди хворіють і навіть умирають. Тарас лише пожартував:
- От якби мені такі окуляри, через які можна бачити мікроби… Тоді б, може й повірив би.
Якось Тарас не прийшов до школи. Мама написала, що хлопець захворів. Ніхто серйозно цього не сприйняв, адже всі знали, що насправді він ніколи раніше не хворів. Школу інколи пропускав, але казав, що прикидається, а мама вірила й залишала його вдома. Та скоро правда спливала й уже через день-два Тарас був у школі і розповідав усім про свою нову вигадку.
Цього разу було інакше. Минуло два дні, а Тараса все не було. І тільки тижнів за два він знову прийшов до школи. Якийсь тихий, блідий і вже не жартував, як раніше. Хлопці, як завжди, чекали від однокласника нових оповідок. І Тарас почав:
- Уявляєте, коли я хворів, мені наснився сон, ніби в мене десь узялися чарівні окуляри. Коли я їх одягнув, то почав бачити якихось монстрів, що сиділи скрізь по кімнаті: один, товстий, бридкий зелений, на моєму портфелі, інший, фіолетовий, слизький на вигляд, на ручці дверей, ще безліч маленьких різнокольорових на столі і стільцях, на вікні і навіть на щоденнику. Тільки я знімав окуляри, як вони одразу зникали..
Усі розуміли, що Тарас знову вигадує, і трохи підсміювались з нього. «А може й не вигадує,- сказав хтось. – За високої температури що завгодно привидітися може».
Вигадав те Тарас, чи, може й справді, таке приснилося, але після того він разом з усіма ретельно мив руки перед їжею і більше ніколи не губив маски.
Категорія: ПЕГАСИК | Переглядів: 77 | Додав: estet | Теги: переможці конкурсу, здоров'я | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Наші сторінки
сторінка Фейсбуку Чернігівська обласна бібліотека для дітей Твіттер Чернігівська обласна бібліотека для дітей
Меню сайту
Категорії розділу
ПЕГАС
літературна творчість бібліотекарів
ПЕГАСИК
дитячий літературний альманах
ЧІЖ
центр дитячої Інтернет-журналістики
НАШ ВЕРНІСАЖ
Вітаємо

Дорогі друзі!

Шановні читачі і поки ще не читачі нашої бібліотеки! Нам вже 120, ми – найстарша дитяча бібліотека в Україні. І водночас – одна з найсучасніших. Кожна дитина, кожна родина може отримати в нашій бібліотеці те, що потрібно – від рідкісних видань і бестселерів дитячого книжкового ринку до сучасних технологій для роботи в світових інформаційних системах. Адже шлях до успіху пролягає через бібліотеку. «Читай – дивуйся, пізнавай!»

З повагою
директор бібліотеки
Тамара Клюй

Інформація

Календар
«  Січень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Анонси

Форма входу
Логін:
Пароль:
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0